Літературне свято Україна жартує

Літературне свято

УКРАЇНА ЖАРТУЄ

Ведуча. Шановні батьки, дорогі гості! Ми раді зустрічі з вами на святі «Україна жартує». (Назву свята промовляють всі діти разом).
Послухайте українську народну пісню «Гри­цю, Грицю, до роботи» у виконанні маленьких аматорів.
(Учні співають, а запрошені — слуха­ють).

Яка це пісня? (Українська народна жартівлива)
Кого вона висміює, засуджує? (Гриця-ледаря)
Дорогі юні друзі! Ми впевнені: ви лю­бите і цінуєте гостре дотепне слово, читаєте гуморис­тичні твори зі сцени чи в колі ровесників. Прочитаємо разом назву нашого свята. (Читають всі учні)
Свято-зустріч буде проходити у вигляді поїздки-мандрівки Україною.

Перша зупинка

«ЗНАЙОМСТВО»

(Діти називають свої імена, а потім ведуча знайомить дітей з книгами українських гумористів, показуючи портре­ти письменників на стенді «Любій малечі про цікаві речі»).

Друга зупинка

«СМІЄМОСЯ РАЗОМ З ГУМОРИСТОМ БРОВАРЩИНИ

БОРИСОМ ЖОРНИЦЬКИМ»

Ведуча. Наше «Довідкове бюро» надасть коротенькі відомості про письменника.
1 учень. Борис Жорницький (Борис Єлійович Жорницький) народився у 1946 році. Закінчив фа­культет механізації сільського господарства Української сільськогосподарської академії в 1972 році. Працював слюсарем. Друкуватися почав під час служби в армії у газеті військового окру­гу.
Ведуча. Пропонуємо невеличку інсценівку.
—      Вчора так боліли зуби, всю ніч
безупинно,
З того болю, мов скажений, дерся
я на стіну.
—      Коли ти й цієї ночі лізтимеш
на стіну,
Щоб полегшало тобі, принеси...
драбину.
(Під час декламації діти використовують іграшку — дра­бинку, зроблену учнями класу).

Третя зупинка

«ДОНЕЧЧИНА ЖАРТУЄ»

Ведуча. Надаємо слово нашому «Довідковому бюро».
2 учень. Грицько Бойко (Григорій Пилипович Бойко) народився 5 вересня 1923 року у с. Оленівка, тепер це Донецька обл. Писав переважно для дітей та юнацтва. Відомі збірки віршів: «Моя Донеччина» (1950 р.),
«Про дідуся Тараса» (1964 р.), «Диво, диво, дивина» (1970 р.), «Вітчизна в нас одна» (1974 р.) та інші.
Ведуча. Подивіться декілька інсценівок віршів Грицька Бойка.

Модна зачіска

Нашу Нату не впізнати, —
Модна зачіска у Нати,
Дивна зачіска нова:
Розкуйовджене волосся
На всі боки піднялося, —
Мов копиця, голова!
Ната в класі йде до парти,
А навколо смішки-жарти:
Звідки зачіски нові?
Посміхнувся Боря хитро:
 — Це, мабуть, від того вітру,
Що у неї в голові!

Секрет по секрету

Я вмію держать
За зубами язик,
А от мій товариш
До цього не звик.
Секрет він почує
Від мене —
І зразу ж секрет
У Семена.
Семен по секрету
Розкаже рідні,
І мій же секрет
По секрету — мені!

Сашко

В трамваї переповненім
Сашко з м'ячем сидить,
А біля нього згорблений
Старий дідусь стоїть.
Хтось до Сашка звертається:
— Чи вас у школі вчать,
Як місце дати старшому,
Як старших поважать?
—Та вчать,— Сашко відказує, —
Але у дану мить
Розпочались канікули
І нас ніхто не вчить!..
Чому Тимко подряпаний?
—Чому це ти подряпаний? —
Юрко Тимка пита.
Тимко йому відказує:
—Та я ж купав кота!
—   А я от не подряпаний,
Хоч теж купав свого...
—Еге, ти ж не викручував
І не сушив його!

Про Альошу і калошу

Бабуся шукає:
А де ж це калоша? —
Калошу, мов човник,
Пускає Альоша.
Альоша гукає:
Бабусю, весна!
Відцайте і другу, —
Нащо вам одна?

Чому зупинився годинник?

Щось годинник,— каже тато, —
Раптом зупинився.
Треба в чистку віддавати,
Мабуть, запилився...
Звідки взятись тому пилу? —
Мовила Галинка. —
Я ж годинник з милом мила:
Там нема й пилинки!

Як невдаха виступав

От я вчора виступав!
Ви б почули, як співав!
Хоч немає слуху,
Я горлав щодуху:
До-ре-ми-фа-соль-ля-сі!
Голос мій почули всі!
А скінчив — що сталось! —
З місць усі зірвались,
Сцену ледь не рознесли,
А мене вхопили —
Аж на вулицю несли
І вже там... набили!

(Після завершення показу діти демонструють власні ілюстрації до творів Грицька Бойка).
Ведуча. А тепер поспіваємо.
(Діти виконують пісні «На місточку  та «Морозець» на вірші Грицька Бойка).

Четверта зупинка

«ОДЕСЬКА ҐУМОРИНА»

Ведуча. Про кого збирається доповісти «Довідкове бю­ро»?
3 учень. Степан Олійник (Степан Іванович Олійник) на­родився 3 квітня 1908 року в с. Пасицели Балтського району Одеської області. Відомий український поет-гуморист і сатирик. Автор книжок «Наші знайомі» (1948 р.), «Здоровенькі були» (1958 р.), «Батьки і діти» (1970 р.) та інші.
Ведуча. Послухайте вірш-інсценівку Степана Олійни­ка «Чудо в черевику» у виконанні хлопців класу.
1-й хлопчик.
Як відомо, всі ледачі
Ждуть легенької удачі
(Без труда щоб їм везло!).
Так і з Васею було.
2-й хлопчик.
Вчиться Вася в п'ятім класі...
Якось друг і каже Васі:
— Знаю чудо я одне,
Чудо справді чарівне.
3-й хлопчик.
Будеш мати без мороки
Ти п'ятірки за уроки,
Лиш зроби, мій друже, так:
Роздобудь собі п'ятак,
Приліпи його, мов латку,
В черевик, під ліву п'ятку!
Узувайся і ходи.
Піде діло— хоч куди!
Це я,— каже,— перевірив.
4-й хлопчик.
...Вася здуру і повірив.
Ліпить Вася Боровик
П'ять копійок в черевик.
5-й хлопчик.
Взувся, тупнув, взявсь у боки:
— Більш не вчитиму уроки.
Повезе мені і так —
Під п'ятою ж є п'ятак!
6-й хлопчик.
Вранці йшов усю дорогу,
Припадав на ліву ногу.
Ось і школа, ось і клас.
Арифметика якраз.
7-й хлопчик.
— Боровик, іди до дошки! —
Вася встав, пом'явся трошки,
На п'ятак натиск— дарма!
Де ж те чудо? Щось нема!
8-й хлопчик.
...За годину викликають,
З географії питають.
Вася встав— ні в сих, ні в тих,
Замість чуда— в класі сміх.
9-й хлопчик.
Мав мороку він велику,
Бо п'ятак у черевику
Відіграв одну лиш роль —
Надавив йому мозоль!

10-й хлопчик.
Закінчилися уроки —
Бігли учні в різні боки,
Ну, а Вася Боровик
Ледве тяг свій черевик.
Під п'ятою п'ять копійок,
А у сумці — стільки ж двійок!
Ведуча. А зараз наші дівчатка прочитають вам інший вірш С. Олійника. Він називається «У бабусинім буфеті».
1-а дівчинка.
У бабусинім буфеті
І варення є, і мед...
Умостившись на паркеті,
Іра зиркнула в буфет.
2-а дівчинка.
Десь на кухні баба Женя,
Тут якраз її нема.
І припала до варення
Тиха Іра крадькома.
3-а дівчинка.
Набере його у жменю
І— швиденько, спідтишка —
Заховає у кишеню
Голубого фартушка!
4-а дівчинка.
Чи не йде бабуся Женя,
Погляда через плече...
А варення із кишені
В черевики вже тече.
5-а дівчинка.
Баба глип через дверцята!
І аж кинулась вперед:

— Що це тут за поросята —

— Поналазили в буфет?!

6-а дівчинка.

— Я залізла недалечко,

Фартушок Іринка мне, —

А та банка, що скраєчку,

Заваренила мене...

П'ята зупинка

«НАД ЧИМ СМІЄТЬСЯ МИКОЛАЇВ ШИНА»

Ведуча. Наше «Довідкове бюро» продовжує працювати.
4 учень. Павло Глазовий народився на Миколаївщині 30 серпня 1922 року у степовому селі Новоскелюватка. Поет увібрав у себе риси степовика. І проніс їх через усе життя: через життєві університети, через минулу війну, через прикрощі і радощі, які переживав український на­род. Сатира Глазового завжди була гострою, дошкуль­ною, нищівною. У поті чола свого писав, писав і писав. Він написав книжки «Щоб вам було весело», «Усмішки», «Веселі розмови», «Вибрані усмішки» та інші. Гострі гу­морески і мініатюри письменника і зараз не сходять з естради...
Ведуча. До вашої уваги вірш «Музичні моменти».
Сусід стукає у двері:
— Скажіть своїй Галі,

Що вже пізно. Хай тихіше

Грає на роялі.

Галин батько носом крутить:

— Ох і темні ж люди...

Галі треба розучити
Гами і етюди.
За годину до сусіда
Галин батько стука:
— Хто там так у вас гуркоче?
Це вже просто мука...
А сусід ласкаво каже:
— У синочка Вані
Ми помітили сьогодні
Музикальні дані,
 Почнемо його учити
Грать на барабані.
А пос кільки барабана
Ще у нас немає,
То дозволили дитині:
Хай на ночвах грає.

Ведуча. А зараз ми покаже­мо вірш-мініатюру Павла Глазового «Порушниця».
Автор.
Старшина бабусю лає.
Старшина.
Сорому не маєте!
Ви чого ото з трамвая
На ходу стрибаєте?
Автор.
А бабуся з переляку,
Як дитя, захлипала.
 Бабуся.
Та хіба ж то я стрибала?
Я, синочку, випала...

Шоста зупинка

«ВІННИЧЧИНА ЖАРТУЄ»

Ведуча. Послухаймо повідомлення «Довідкового бюро».
5 учень. Степан Руданський (Степан Васильович Руданський) народився 6 січня 1834 року в с. Хомутинці Вінницької області. Працював лікарем. Автор балад, ліричних поезій. Його пісня «Повій, вітре, на Вкраїну» стала народною. Твори Руданського різні за змістом, во­ни майстерні, дотепні, відзначаються глибоким ліризмом та іскристим народним гумором. Поет розділив їх на пісні, приказки, байки, небилиці, співи, переклади і пе­респіви. Життя його було коротким— письменник про­жив усього 39 років.
Ведуча. Сьогодні ви почуєте гумореску Степана Ру­данського «Чи далеко до Києва?».
Питаються якось хлопця
Подорожні люди:
—Чи багато верстов, сину,
До Києва буде?
—А не знаю, — хлопець каже, —
Було вісімнадцять,
Тепер менше, либонь, стало,
Здається, сімнадцять!
—Що ж то, сину, за пригода
Така прилучилась?
—Та пригода не пригода —
Верства повалилась!

Сьома зупинка

«СМІЄТЬСЯ ПОЛТАВЩИНА»

Ведуча. Попросимо «Довідкове бюро» представити нам наступного автора.
6 учень. Остап Вишня— це псевдонім Павла Михайло­вича Губенка. Народився Павлик на щедрій полтавській землі. Ріс веселим, працьовитим, допитливим. Ра­но навчився читати й ніколи не розлучався з книгою. Павлик дуже любий природу. Особ­ливо дружив з голубами. Бувало, сидить хлопчик на ґанку та читає, д на плечі в нього — улюблений голуб. Мама часто ка­зала: «Виросте з Павла гарна людина, бо його птиця любить». Таким і став Павло Михайлович Губенко. Над усе він любив чесність, добро, любив дітей, рідну приро­ду. А поганих, лихих людей зневажав, просто терпіти не міг. І висміював їх у своїх дотепних і дошкульних гуморсках, які підпису­вав вигаданим ім'ям — Остап Вишня.
Ведуча. Пропонуємо послухати гумореску «Дикий ка­бан, або вепр». (Див. додаток).

Восьма зупинка

«СМІЄТЬСЯ КИЇВЩИНА»

Ведуча. А тепер послухайте гумореску «Накаркана двійка» Володимира Іванови­ча Дем'яненка.
7 учень.
— Отак опустився! — ненька Андрійка
Увечері шпетила вдома за двійку.
—У тому немає моєї провини, —
Почула здивована мати од сина. —
За вікнами класу, на дубі — у кроні —
Таке витворяло горласте вороння,
Що я біля дошки, повірте, будь ласка,
Не зміг від Миколки почути підказки.
Ведуча. Ви прослухали гумореску Володимира Іванови­ча Дем'яненка, який живе і працює в м. Бровари. Часто виступає перед шко­лярами, є вашим порадником. Володимир Іванович — ла­уреат літературних конкурсів, автор збірки гумору для дітей «Накаркана» двійка».
Ведуча. Наше свято закінчилось. Але не закінчуються наші зустрічі з українськими поетами. До нових зустрічей, друзі! Хай вам щастить!

Додаток

ДИКИЙ КАБАН, АБО ВЕПР

Підняли загонщики в очереті на болоті кілька диких свиней і кабанів!
Пішли вони на охотників.
Почулося там бах, там бах!
Виткнувся на них і один чималенький вепр. Чи там у нього стріляли, чи не стріляли, я вже не скажу, бо дехто з охотників, щоб видніше було, сидів на груші, а тільки ж він крутонувся й помчав на за загонщиків. На всьому скаку підбіг до одного парубчака-загонщика, той і «рятуйте, хто в бога вірує!» не встиг пролящати, як він його тиць рилом! Пере­кинув, перестрибнув через нього, хрюкнув, затикав і пом­чав далі.
Підбігли ми всі до того парубчака: стоїть блідий, губи білі й трясуться, і нічого більше вимовити не може, тіль­ки:
—Хрокнуло й побігло! Хрокнуло й побігло!
Нарешті трохи опам'ятався.
Ми до нього:
—Ну, що,— дуже злякався?
—Злякався, тільки не зовсім до кінця злякався!
Можна дужче злякатися!— промовив він і подавсь у кущі.
Так що й загонщикам, як бачите, треба бути пильними.
Остап Вишня.